Спинномозкова рідина (СМЖ) - становить більшу частину позаклітинної рідини центральної нервової системи. Спинномозкова рідина, загальною кількістю близько 140 мл, заповнює шлуночки мозку, центральний канал спинного мозку та субарахноїдальні простори. СМЖ утворюється шляхом відокремлення від мозкової тканини клітинами епендими (вистилають шлуночкову систему) і м'якою мозковою оболонкою (що покриває зовнішню поверхню головного мозку). Склад СМР залежить від нейрональної активності, особливо від активності центральних хеморецепторів довгастого мозку, що контролюють дихання у відповідь на зміну pH спинномозкової рідини.
Найбільш важливі функції спинномозкової рідини
- механічна підтримка - "плаваючий" мозок має на 60% меншу ефективну вагу
- дренажна функція - забезпечує розведення та видалення продуктів метаболізму та активності синапсів
- важливий шлях надходження деяких поживних речовин
- комунікативна функція - забезпечує передачу деяких гормонів та нейротрансмітерів
Склад плазми та СМР схожий, за винятком різниці у вмісті білків, їх концентрація значно нижча у СМР. Однак СМР не ультрафільтрат плазми, а продукт активної секреції судинних сплетень. Було чітко продемонстровано в дослідах, що концентрація деяких іонів (напр., K+, HCO3-, Ca2+) СМР ретельно регулюється і, що більш важливо, не залежить від коливань їхньої концентрації в плазмі. Ультрафільтрат не може регулюватися таким чином.
СМЖ постійно продукується і повністю заміщується протягом дня чотири рази. Таким чином загальна кількість СМР, що продукується протягом доби, у людини становить 600 ml.
Більшість СМЖ утворюється чотирма судинними сплетеннями (по одному у кожному із шлуночків). У людини вага судинних сплетень близько 2 г, таким чином, рівень секреції СМР становить приблизно 0.2 мл на 1 г тканини, що значно перевищує рівень секреції багатьох типів секреторного епітелію (напр. рівень секреції епітелію підшлункової залози в дослідах на свинях становив 0.06 мл).
У шлуночках головного мозку присутній 25-30 мл (з них 20-30 мл у бічних шлуночках та 5 мл у III та IV шлуночках), у субарахноїдальному (підпаутинному) краніальному просторі – 30 мл, а у спінальному – 70-80 мл.
Циркуляція спинномозкової рідини
- бокові шлуночки
- міжшлуночкові отвори
- III шлуночок
- водогін мозку
- IV шлуночок
- отвори Лушка та Мажанді (серединна та бічні апертури)
- цистерни мозку
- субарахноїдальний простір
- арахноїдальні грануляції
- верхній сагітальний синус
- арахноїдальні грануляції
- субарахноїдальний простір
- цистерни мозку
- отвори Лушка та Мажанді (серединна та бічні апертури)
- IV шлуночок
- водогін мозку
- III шлуночок
- міжшлуночкові отвори
Рух ліквору обумовлено його безперервною освітою та резорбцією. Рух ліквору здійснюється в наступному напрямку: з бічних шлуночків, через міжшлуночкові отвори в III шлуночок і з нього через водогін великого мозку в IV шлуночок, а звідти через його серединне та бічні отвори в мозочково-довгато-мозкову цистерну. Потім ліквор пересувається вгору до верхньобокової поверхні мозку і вниз до кінцевого шлуночка і спинно-мозковий лікворний канал. Лінійна швидкість циркуляції ліквору – близько 0,3-0,5 мм/хв, а об'ємна – між 0,2-0,7 мл/хв. Причиною руху ліквору служать скорочення серця, дихання, становище та рухи тіла та руху війчастого епітелію судинних сплетень.
Відтікає ліквор із субарахноїдального простору до субдурального, потім всмоктується дрібними венами твердої мозкової оболонки.
Спинно-мозкова рідина (ліквор) утворюється переважно за рахунок вултрафільтрації плазми крові та секреції деяких компонентів у судинних сплетеннях головного мозку.
Гематоенцефалічний бар'єр (ГЕБ) пов'язаний з поверхнею, що відокремлює мозок і ліквор від крові та забезпечує двонаправлений селективний обмін різних молекул між кров'ю, ліквором та мозком. Ущільнені контакти ендотелію мозкових капілярів, епітеліальні клітини судинних сплетень та арахноїдальних мембран є морфологічною базою бар'єру.
Термін "бар'єр" вказує на стан непроникності молекул певного критичного розміру. Низькомолекулярні компоненти плазми крові, такі, як глюкоза, сечовина і креатинін, вільно надходять з плазми в ліквор, тоді як білки проходять пасивною дифузією через стінку судинного сплетення, і між плазмою і спинно-мозковою рідиною є значний градієнт.
Обмежена проникність судинних сплетень та гематоенцефалічний бар'єр підтримують нормальний гомеостаз і склад ліквору.
Фізіологічне значення ліквору:
- ліквор здійснює функцію механічного захисту мозку;
- екскреторна та так звана Sing-функція, тобто виділення деяких метаболітів для попередження їх накопичення в мозку;
- ліквор служить транспортним засобом для різних речовин, особливо біологічно активних, таких як гормони і т. д.;
- виконує стабілізуючу функцію:
- підтримує виключно стабільне оточення мозку, яке має бути відносно нечутливим до швидких змін складу крові;
- підтримує певну концентрацію катіонів, аніонів та рН, що забезпечує нормальну збудливість нейронів;
- здійснює функцію специфічного захисного імунобіологічного бар'єру.
Правила отримання та доставки ліквору до лабораторії
І.І.Міронова, Л.А.Романова, В.В.Долгов
Російська медична академіяпіслядипломної освіти
Для отримання ліквору найчастіше застосовують люмбальну, рідше – субокципітальну пункцію. Вентрикулярний ліквор зазвичай отримують під час операції.
Люмбальна пункціяпроводиться між III і IV поперековими хребцями (L 3 -L 4) по лінії Quincke (лінія, що з'єднує найвищі частини гребенів двох клубових кісток). Пункцію можна проводити між L 4 -L 5 ; L 5 -S 1 і між L 2 -L 3 .
Субокципітальна (цистернальна) пункціяпроводиться між основою черепа та I шийним хребцем, на висоті лінії, що з'єднує соскоподібні відростки.
Вентрикулярна (шлуночкова) пункція- це практично хірургічна маніпуляція, виконується у випадках, коли інші види пункції протипоказані чи недоцільні. Пунктується передній, задній або нижній ріг одного з бічних шлуночків мозку.
При проведенні люмбальної пункції необхідно видалити перші 3-5 крапель ліквору, що дозволяє звільнитися від домішки «шляхової» крові, що потрапляє в першу порцію ліквору в результаті пошкодження голкою кровоносних судин, розташованих в області епідурального простору. Потім зібрати 3 порції (у виняткових випадках дві) у стерильні скляні або пластикові пробірки, щільно їх закрити, на кожній пробірці вказати її порядковий номер, ім'я, по батькові та прізвище хворого, час пункції, діагноз та перелік необхідних досліджень. Зібраний у пробірки ліквор доставляється в клініко-діагностичну лабораторію негайно.
За допомогою люмбальної пункції у дорослої людини можна без ускладнень отримати 8-10 мл ліквору, у дітей, включаючи дітей молодшого віку, – 5-7 мл, у немовлят – 2-3 мл.
Цереброспінальна рідина продукується судинними сплетеннями шлуночків мозку, що мають залізисту будову, а всмоктується венами м'якої оболонки мозку через пахіонові грануляції. Процеси продукції та всмоктування ліквору протікають безперервно, забезпечуючи 4-5-кратний обмін протягом доби. У порожнині черепа є відносна недостатність всмоктування ліквору, а у внутрішньохребцевому каналі переважає відносна недостатність продукції ліквору.
При порушенні ліквородинаміки між головним та спинним мозкому порожнині черепа розвивається надмірне накопичення ліквору, а в субарахноїдальному просторі спинного мозку рідина швидко всмоктується та концентрується. Циркуляція ліквору залежить від пульсації судин мозку, дихання, рухів голови, інтенсивності продукції та всмоктування самого ліквору.
Схема циркуляції ліквору:бокові шлуночки мозку
велика цистерна та зовнішній субарахноїдальний простір ГМ,
центральний канал та субарахноїдальний простір СМ кінцева цистерна СМ.
Функції цереброспінальної рідини:
механічний захист мозку,
амортизація змін осмотичного тиску;
підтримання трофічних та обмінних процесів між кров'ю та мозком
Склад ліквору
1. Тиск:
норма- 150-200 мм.Н 2 О.ст - у положенні лежачи, 300-400 мм.Н 2 О.ст - сидячи;
лікворна гіпертензія(До 300-400 мм вод. Ст. І вище);
лікворна гіпотензія;
2. Колір:
норма- безбарвний («як сльоза»);
при серозних менінгітах – безбарвний, опалесцентний;
при гнійних менінгітах - каламутний, зелений (жовтий);
при пухлинах – каламутний, ксантохромний;
при субарахноїдальному крововиливі – забарвлений кров'ю («свіже») або жовтуватий («старе»).
3. Кількість клітин та загальний білок:
норма:цитоз- менше 5 * 106/л (вентрикулярний - 0-1, люмбальний - 2-3); загальний білок– 0,15-0,45 г/л (вентрикулярний – 0,12-0,20 г/л, люмбальний – 0,22-0,33 г/л);
плеоцитоз– підвищення кількості клітин у лікворі;
гіперпротеїнорахія– підвищення концентрації білка у лікворі;
клітинно-білкова дисоціація- відносне переважання підвищення кількості клітин (враз від норми) над концентрацією білка (враз від норми), тобто n/ m >> 1 ; характерна для інфекційного ураження;
білково-клітинна дисоціація- відносне переважання концентрації білка (враз від норми) над підвищенням числа клітин (враз від норми), тобто n/ m << 1 ; характерна для пухлинного ураження;
4. Глюкоза:
норма- 2,78-3,89 ммоль/л (1/2 глюкози крові),
гіпоглікорахія-зниження концентрації глюкози в лікворі, спостерігається у разі, коли глюкоза використовується як енергетична речовина не тільки мозком, а й інфекційним агентом (бактерія, грибок);
5. Інші біохімічні показники:
хлориди- 120-128 ммоль/л,
креатинін – 44-95 мкмоль/л, сечовина – 1,0-5,5 ммоль/л,
сечова кислота – 5,9-17,4 ммоль/л,
натрій – 135-155 ммоль/л, калій – 2,6-2,9 ммоль/л, кальцій – 0,9-1,35 ммоль/л, гідрокарбонат – 22-25 ммоль/л.
6. Бактеріальна обсімененість:
норма- Стерильний,
бактеріологічне та серологічне дослідження (Виявлення збудника), у тому числі експрес-діагностика (метод флуоресціюючих антитіл та зустрічного імунофорезу)
чутливість виявленою флори до різних антибіотиків.
Лікворні синдроми
1. Клітинно-білкова дисоціація:
Нейтрофільнийплеоцитоз (завжди зі зниженим вмістом глюкози):
1) Менінгіти:
- бактеріальний,
- амебний;
- Хімічний;
- віруснийна ранній стадії паротитного та лімфоцитарного хоріоменінгіту
3) Абсцес мозку.
Лімфоцитарнийплеоцитоз із нормальним вмістом глюкози:
1) Менінгіти:
- вірусний;
- спірохетозний(менінговаскулярний сифіліс, бореліоз);
- хламідійний (орнітозний);
- грибковийна ранній стадії.
2) Параменінгеальні інфекції (отит, етмоїдит);
3) Васкуліти при системних ревматичних захворюваннях.
Лімфоцитарний плеоцитоз зі зниженим вмістом глюкози:
1) Менігіти:
- туберкульозний; бруцельозний;
- лептоспірозний;
- грибковий;
- бактеріальнийнедолікований ;
3) Нейросаркоїдоз, карциноматоз;
4) Субарахноїдальний крововилив («старе»).
Оболонки мозку. Спинномозкова рідина: освіта та шляхи відтоку.
Оболонки головного мозку
Головний мозок, як і спинний, оточений трьома мозковими оболонками. Найбільш зовнішня з цих оболонок – жорстка мозкова оболонка. За нею слідує павутинна оболонка, а досередини від неї знаходиться внутрішня м'яка мозкова (судинна) оболонка, що безпосередньо прилягає до поверхні мозку. В області великого потиличного отвору ці оболонки переходять до оболонок спинного мозку.
Тверда оболонка головного мозку, duramaterencephali, відрізняється від двох інших особливою щільністю, міцністю, наявністю у своєму складі великої кількості колагенових та еластичних волокон. Вона утворена щільною волокнистою сполучною тканиною.
Вистилаючи зсередини порожнину черепа, ТМО є одночасно його внутрішньою окістям. В області великого потиличного отвору ТМО, зростаючись з його краями, перетворюється на ТМО спинного мозку. Проникаючи в отвори черепа, через які виходять черепні нерви, вона утворює періневральні піхви черепних нервів і зростається з краями отворів.
З кістками склепіння черепа ТМО пов'язана неміцно і легко від них відокремлюється (цим обумовлена можливість утворення епідуральних гематом). В області основи черепа оболонка міцно зрощена з кістками, особливо в місцях з'єднання кісток один з одним і в місцях виходу з порожнини черепа.
Внутрішня поверхня твердої оболонки, звернена до павутинної оболонки, покрита ендотелією, тому вона гладка, блискуча з перламутровим відтінком.
У деяких місцях тверда оболонка головного мозку розщеплюється і утворює відростки, які глибоко вплутуються в щілини, що відокремлюють один від одного частини мозку. У місцях відходження відростків (в їх основі), а також у місцях, де ТМО прикріплюється до кісток внутрішньої основи черепа, у розщепленнях твердої оболонки, утворюються канали трикутної форми, вистелені ендотелією, - синуси твердої мозкової оболонки, sinusduraematris.
Найбільшим відростком ТМО головного мозку є розташований у сагітальній площині і проникає в поздовжню щілину великого мозку між правим та лівим півкулями серп великого мозку, falxcerebri. Це тонка серповидно вигнута пластинка твердої оболонки, яка у вигляді двох листків проникає у поздовжню щілину головного мозку. Не досягаючи мозолистого тіла, ця платівка відокремлює праву півкулю від лівої. У розщепленій підставі серпа, яке за своїм напрямом відповідає борозні верхнього сагітального синуса, залягає верхній сагітальний синус. У товщі протилежного нижнього вільного краю серпа великого мозку, також між двома його листками, знаходиться нижній сагітальний синус.
Спереду серп великого мозку зрощений з півнячим гребенем гратчастої кістки, crista gali ossis ethmoidalis. Задній відділ серпу на рівні внутрішнього потиличного виступу, protuberantia occipitalis interna, зростається з шатрою мозочка.
Намет мозочка, tentoriumcerebelli, нависає двосхилим наметом над задньою черепною ямкою, в якій лежить мозок. Проникаючи в поперечну щілину великого мозку, палатка мозочка відокремлює потиличні частки від півкуль мозочка. Передній край палатки мозочка нерівний, він утворює вирізку палатки, incisura tentorii, до якої спереду прилягає стовбур мозку.
Латеральні краї палатки мозочка зрощені з краями борозни поперечного синуса потиличної кістки в задніх відділах та з верхніми краями пірамід скроневих кісток до задніх нахилених відростків клиноподібної кістки в передніх відділах з кожного боку.
Серп мозочка, falxcerebelli, подібно до серпу великого мозку, розташований у сагітальній площині. Передній його край вільний і проникає між півкулями мозочка. Задній край серпа мозочка розташовується вздовж внутрішнього потиличного гребеня, crista occipitalis interna, до заднього краю великого потиличного отвору, охоплюючи останні з двох сторін двома ніжками. В основі серпа мозочка є потиличний синус.
Діафрагма турецького сідла, diaphragmasellaeturcicae, являє собою горизонтально розташовану пластинку з отвором у центрі, натягнуту над гіпофізарною ямкою та утворює її дах. Під діафрагмою в ямці знаходиться гіпофіз. Через отвір у діафрагмі гіпофіз за допомогою гіпофізарної ніжки та лійки з'єднується з гіпоталамусом.
В області трійчастого втиску, у вершини піраміди скроневої кістки, тверда мозкова оболонка розщеплюється на два листки. Ці листки утворюють трійчасту порожнину, cavumtrigeminale, в якій залягає вузол трійчастого нерва
Синуси твердої оболонки мозку.Синуси (пазухи) ТМО головного мозку, утворені за рахунок розщеплення оболонки на дві пластинки, є каналами, якими венозна кров відтікає від головного мозку у внутрішні яремні вени.
Листки твердої оболонки, що утворюють синус, туго натягнуті і спадаються. Клапани синуси не мають. Тому на розрізі синуси зяють. Така будова синусів дозволяє венозній крові вільно відтікати від головного мозку під дією власної тяжкості незалежно від коливання внутрішньочерепного тиску.
Розрізняють такі синуси твердої оболонки мозку.
Верхній сагітальний синус, sinussagittalissuperior, Розташовується вздовж усього верхнього краю серпа великого мозку, від півнячого гребеня до внутрішнього потиличного виступу. У передніх відділах цей синус анастомозує з венами порожнини носа. Задній кінець синуса впадає у поперечний синус. Справа і зліва від верхнього сагіттального синуса розташовуються бічні лакуни, що сполучаються з ним, lacunae laterales. Це невеликі порожнини між зовнішнім та внутрішнім листками твердої оболонки, число та розміри яких дуже варіабельні. Порожнини лакун повідомляються з порожниною верхнього сагіттального синуса, у яких впадають вени твердої оболонки, вени мозку і диплоїчні вени.
Нижній сагітальний синус, sinus sagittalis inferior, знаходиться у товщі нижнього вільного краю великого серпу. Своїм заднім кінцем він впадає в прямий синус, у його передню частину, в тому місці, де нижній край серпа великого мозку зростається з переднім краєм шатро мозочка.
Прямий синус, sinusrectus, розташований сагітально в розщепленні палатки мозочка по лінії прикріплення до нього великого серпа. Він є хіба що продовженням нижнього сагіттального синуса кзади. Прямий синус з'єднує задні кінці верхнього та нижнього сагітальних синусів. Крім нижнього сагітального синуса, у передній кінець прямого синуса впадає велика мозкова вена, vena cerebri magna. Ззаду прямий синус впадає в поперечний синус, у його середню частину, що отримала назву синусного стоку.
Поперечний синус, sinustransversus, найбільший і широкий залягає в місці відходження від ТМО шатки мозочка. На внутрішній поверхні луски потиличної кістки цьому синусу відповідає широка борозна поперечного синуса. Далі він спускається у борозні сигмовидного синуса вже як сигмовидний синус, sinus sigmoideus і далі у foramen jugulare переходить у гирло внутрішньої яремної вени. Таким чином, поперечний та сигмовидний синус є головними колекторами для відтоку всієї венозної крові від мозку. У поперечний синус частиною безпосередньо, частиною опосередковано впадають інші синуси. Те місце, де до нього впадають верхній сагітальний синус, потиличний синус і прямий синус, називається синусним стоком, confluens sinuum. Справа і зліва поперечний синус продовжується в сигмоподібний синус відповідної сторони.
Потиличний синус, sinusoccipitalis, лежить в основі серпа мозочка. Спускаючись уздовж внутрішнього потиличного гребеня, досягає заднього краю великого потиличного отвору, де поділяється на дві гілки, що охоплюють ззаду та з боків цей отвір. Кожна з гілок потиличного синуса впадає у сигмоподібний синус свого боку, а верхній кінець – у поперечний синус.
Сигмоподібний синус, sinussigmoideus, Розташовується в однойменній борозні на внутрішній поверхні черепа, має S-подібну форму. В області яремного отвору сигмоподібний синус переходить у внутрішню яремну вену.
Печеристий синус, sinuscavernosus, парний, знаходиться з боків турецького сідла Отримав свою назву внаслідок наявності численних перегородок, що надають синусу вигляду печеристої структури. Через цей синус проходять внутрішня сонна артерія зі своїм симпатичним сплетенням, окоруховий, блоковий, очний (перша гілка трійчастого нерва) і нерви, що відводять. Між правим та лівим печеристими синусами є повідомлення у вигляді переднього та заднього міжпечеристих синусів, sinus intercavernosi. Таким чином, в області турецького сідла утворюється венозне кільце. У передні відділи печеристого синуса впадають клиновидно-тім'яний синус і верхня очна вена.
Клиновидно-тім'яний синус, sinussphenoparietalis, парний, прилягає до вільного заднього краю малого крила клиноподібної кістки, в розщепленні ТМО, що прикріплюється тут. Він впадає у печеристий синус. Відтік крові з печеристого синуса здійснюється у верхній та нижній кам'янисті синуси.
Верхній кам'янистий синус, sinuspetrosussuperior, також є припливом печерного синуса, він розташовується по верхньому краю піраміди скроневої кістки і з'єднує печерний синус із поперечним синусом.
Нижній кам'янистий синус, sinuspetrosusinferior, виходить із печеристого синуса, залягає між схилом потиличної кістки та пірамідою скроневої кістки в борозні нижнього кам'янистого синуса. Він впадає у верхню цибулину внутрішньої яремної вени. До нього також підходять вени лабіринту. Обидва нижні кам'янисті синуси з'єднуються між собою декількома венозними каналами і утворюють на базилярній частині потиличної кістки базилярне сплетення, plexusbasilaris. Воно утворюється шляхом злиття венозних гілок від правого та лівого нижніх кам'янистих синусів. Це сплетення через великий потиличний отвір з'єднується із внутрішнім хребетним венозним сплетенням.
У деяких місцях синуси ТМО утворюють анастомози із зовнішніми венами голови за допомогою емісарних вен – випускників, vv. emissariae.
Крім того, синуси мають повідомлення з диплоїчними венами, vv. diploicae, розташованими в губчастій речовині кісток склепіння черепа і впадають у поверхневі вени голови.
Таким чином, венозна кров від головного мозку відтікає по системах його поверхневих та глибоких вен у синуси ТМО і далі у праву та ліву внутрішні яремні вени.
Крім цього, за рахунок анастомозів синусів з диплоїчними венами, венозними випускниками та венозними сплетеннями (хребетними, базилярними, потиличними, крилоподібними та ін.) венозна кров від головного мозку може відтікати в поверхневі вени голови та особи.
Судини та нерви твердої оболонки головного мозку. До твердої оболонки головного мозку підходить через правий і лівий остистий отвір середня менінгеальна артерія (гілка верхньощелепної артерії), що розгалужується у скронево-тім'яному відділі оболонки. ТМО передньої черепної ямки кровопостачається гілками передньої менінгеальної артерії (гілка передньої решітчастої артерії із системи очної артерії). В оболонці задньої черепної ямки розгалужуються задня менінгеальна артерія – гілка висхідної глоткової артерії із зовнішньої сонної артерії, що проникає в порожнину черепа через яремний отвір, а також менінгеальні гілки хребцевої артерії та соскоподібна гілка.
Тверда оболонка мозку іннервується гілками трійчастого і блукаючого нервів, і навіть з допомогою симпатичних волокон, що у оболонку в товщі адвентиції кровоносних судин.
ТМО в області передньої черепної ямки отримує гілки з очного нерва (перша гілка трійчастого нерва). Гілка цього нерва - тенторіальна гілка - забезпечує палатку мозочка і серп великого мозку.
ТМО середньої черепної ямки іннервується середньою менінгеальною гілкою від верхньощелепного нерва (друга гілка трійчастого нерва), а також гілкою від нижньощелепного нерва (третя гілка трійчастого нерва).
ТМО задньої черепної ямки іннервується переважно менінгеальною гілкою блукаючого нерва.
Крім того, тією чи іншою мірою в іннервації твердої оболонки головного мозку можуть брати участь блоковий, язикоглотковий, додатковий та під'язичний нерви.
Більшість нервових гілок ТМО слід по ходу судин цієї оболонки, за винятком палатки мозочка. У ньому мало судин та нервові гілки поширюються у ньому незалежно від судин.
Павутинна оболонка головного мозку, arachnoideamater, Розташовується всередині від ТМО. Тонка, прозора павутинна оболонка на відміну від м'якої оболонки (судинної) не проникає у щілини між окремими частинами мозку та у борозни півкуль. Вона покриває головний мозок, переходячи з однієї частини мозку на іншу, перекидаючись над борозенами у вигляді містків. З м'якою судинною оболонкою павутинна оболонка пов'язана субарахноїдальними трабекулами, а з ТМО – грануляціями павутинної оболонки. Від м'якої судинної оболонки павутинна відділена підпаутинним (субарахноїдальним) простором, spatium subarachnoideum, в якому міститься спинномозкова рідина, liquor cerebrospinalis.
Зовнішня поверхня павутинної оболонки не зрощена з твердою оболонкою, що прилягає до неї. Однак місцями, головним чином по сторонах верхнього сагіттального синуса і в меншій мірі по сторонах поперечного синуса, а також біля інших синусів, відростки павутинної оболонки, які називаються грануляціями, granulationes arachnoidales (пахіонові грануляції), входять у ТМО і разом з нею впроваджуються у внутрішню кісток склепіння або синуси. У кістках у цих місцях утворюються невеликі заглиблення – ямочки грануляцій. Їх особливо багато в області сагітального шва. Грануляції павутинної оболонки є органами, що здійснюють шляхом фільтрації відтік ліквору у венозне русло.
Внутрішня поверхня павутинної оболонки звернена до мозку. На виступаючих частинах звивин головного мозку вона тісно прилягає до ММО, не слідуючи, однак, за останньою в глибину борозен та щілин. Таким чином, павутинна оболонка перекидається як би містками від звивини до звивини. У цих місцях павутинна оболонка пов'язана із ММО субарахноїдальними трабекулами.
У місцях, де павутинна оболонка розташовується над широкими та глибокими борознами, субарахноїдальний простір розширений і утворює підпаутинні цистерни, cisternae subarachnoidales.
Найбільшими підпаутинними цистернами є наступні:
1. Мозочково-мозкова цистерна, cisternacerebellomedullaris, розташована між довгастим мозком вентрально і мозком дорсально. Ззаду вона обмежена павутинною оболонкою. Це найбільша цистерна.
2. Цистерна латеральної ямки великого мозку, cisternafossaelateraliscerebri, знаходиться на нижньобоковій поверхні півкулі великого мозку в однойменній ямці, що відповідає переднім відділам латеральної сильвієвої борозни
3. Цистерна перехрестя, cisternachiasmatis, розташована на основі головного мозку, допереду від зорового перехрестя.
4. Міжніжкова цистерна, cisternainterpeduncularis, визначається в міжніжковій ямці, допереду (донизу) від задньої продірявленої речовини.
Крім того, ряд великих підпаутинних просторів, які можна віднести до цистерн. Це цистерна мозолистого тіла, що йде вздовж верхньої поверхні і коліна мозолистого тіла; розташована на дні поперечної щілини великого мозку, що обходить цистерна, що має вигляд каналу; бічна цистерна моста, що залягає під середніми мозочковими ніжками, і, нарешті, середня цистерна мосту в області базилярної борозни мосту.
Подпаутинное простір мозку повідомляється з подпаутинным простором спинного мозку області великого потиличного отвору.
Спинномозкова рідина, що заповнює підпаутинний простір, продукується судинними сплетеннями шлуночків мозку. З бічних шлуночків через праве та ліве міжшлуночкові отвори спинномозкова рідина надходить у III шлуночок, де також є судинне сплетення. З третього шлуночка, через водогін мозку ліквор потрапляє в IV шлуночок, а з нього через отвори Можанді та Люшка в мозочково-мозкову цистерну підпаутинного простору.
М'яка оболонка головного мозку
М'яка судинна оболонка головного мозку, piamaterencephali, прилягає безпосередньо до речовини головного мозку та проникає вглиб усіх його щілин та борозен. На виступаючих ділянках звивин вона міцно зрощена з павутинною оболонкою. На думку деяких авторів ММО, все ж таки відділяється від поверхні мозку щілинним субпіальним простором.
М'яка оболонка складається з пухкої сполучної тканини, в товщі якої розташовуються кровоносні судини, що проникають у речовину головного мозку та живлять його.
Навколосудинні простори, відокремлюючи ММО від судин, утворюю їх піхви - судинну основу, tela choroidea. Ці простори повідомляються з підпаутинним простором.
Проникаючи в поперечну щілину мозку і поперечну щілину мозочка, ММО натягнута між частинами мозку, що обмежують ці щілини, і цим вона замикає ззаду порожнини III і IV шлуночків.
У певних місцях ММО проникає в порожнини шлуночків мозку та утворює судинні сплетення, що продукують спинномозкову рідину.
Ліквор або спинномозкова рідина – це рідке середовище, що виконує важливу функцію у забезпеченні захисту сірої та білої речовини від механічних пошкоджень. Центральна нервова система повністю занурена в лікворну рідину, за допомогою чого до тканин і закінчень передаються всі необхідні поживні речовини, а також видаляються продукти обміну.
Що таке ліквор
Ліквор відноситься до групи тканин, за своїм складом родинного лімфу або в'язкої безбарвної рідини. У складі спинномозкової рідини знаходиться велика кількість гормонів, вітамінів, органічних та неорганічних сполук, а також певний відсоток солей хлору, білків та глюкози.Такий склад забезпечує оптимальні умови для виконання двох першочергових завдань: 
Склад та кількість спинномозкової рідини підтримуються організмом людини на одному рівні. Будь-які зміни: збільшення обсягу ліквору, поява вкраплень крові або гною є серйозними показниками, що вказують на наявність патологічних порушень та запальних процесів.
Де знаходиться ліквор
Епендимальні клітини судинного сплетення є «фабрикою», частку якої припадає 50-70% всього виробництва ліквору. Далі спинномозкова рідина опускається до бокових шлуночків та отвору Монро, проходить через Сільвієвий водогін. Виходить ліквор через субарахноїдальний простір. В результаті рідина огортає та заповнює всі порожнини.З підпаутинного простору, спинномозкова рідина відтікає через арахноїдальні ворсини, щілини твердої оболонки спинного мозку та пахіонові грануляції. У нормальному стані пацієнта спостерігається постійна циркуляція ліквору. Внаслідок травм, спайок, інфекційної хвороби – у шляхах відтоку порушується провідність. В результаті спостерігається гідроцефалія, масивні крововиливи та запальні процеси, що мігрують у ділянку голови людини. Порушення відтоку серйозно впливають працювати всього організму.
Яку функцію виконує рідина
Спинномозкову рідину утворюють хімічні сполуки, що включають: гормони, вітаміни, органіку та неорганічні сполуки. В результаті забезпечується оптимальний рівень в'язкості. Ліквор створює умови для пом'якшення фізичного впливу під час виконання людиною основних рухових функцій, також запобігає критичним ушкодженням мозку при сильних ударах.Функціональні можливості спинномозкової рідини не обмежуються виключно амортизуючими властивостями. У складі ліквору містяться елементи, здатні переробити кров і розкласти її на корисні поживні речовини. Одночасно виробляється достатня кількість гормонів, що впливають на статеву, ендокринну та інші системи.
Дослідження спинномозкової рідини дозволяє встановити як існуючі патології, а й передбачити можливі ускладнення.
Склад ліквору, з чого складається
Аналіз спинномозкової рідини показує, що склад залишається практично незмінним, що дозволяє точно діагностувати можливі відхилення від норми, а також визначити ймовірне захворювання. Забір ліквору є одним із найбільш інформативних методів діагностики.Спинномозкова рідина має такі характеристики та склад:
- Щільність 1003-1008 г/л.
- Цитоз у спинномозковій рідині трохи більше трьох клітин на 3 МКл.
- Глюкоза 2,78-3,89 ммоль/л.
- Солі хлору 120-128 ммоль/л.
- Визначення білка у рідині в межах 2,78-3,89 ммоль/л.
Методи дослідження ліквору
Забір чи пункція ліквору, досі є найінформативнішим методом обстеження. За допомогою дослідження фізичних та хімічних властивостей рідини вдається отримати повну клінічну картину про стан здоров'я пацієнта.Проводиться п'ять основних діагностичних процедур: 
Дослідження ексудатів та транссудатів спинномозкової рідини, за допомогою пункції, несе певний ризик та загрозу здоров'ю пацієнта. Процедура проводиться виключно у стаціонарі, кваліфікованим персоналом.
Поразки ліквору та його наслідки
Запалення ліквору, зміна хімічного та фізіологічного складу, збільшення обсягу – всі ці деформації прямо позначаються на самопочутті пацієнта та допомагають лікувальному персоналу визначити можливі ускладнення.Які патологічні процеси допомагають визначати методи дослідження? 
Існує кілька основних причин поганого відтоку рідини та зміни її складу. Для визначення каталізатора деформацій потрібно проведення диференціальної діагностики.
Лікування запальних процесів у лікворі
Після забору пункції лікар визначає причину запального процесу і призначає курс терапії, головною метою якої є усунення каталізатора відхилень.При низькому обсязі додатково обстежуються місця, де виробляється спинномозкова рідина (МРТ, КТ), а також проводиться цитологічний аналіз, щоб виключити ймовірність онкологічних новоутворень.
За наявності інфекційної причини запалення, призначається курс антибіотиків, а також препаратів, що знижують температуру та нормалізують обмін речовин. У кожному випадку для ефективної терапії потрібно точно визначити каталізатор запалення, а також можливі ускладнення.